Гордістю селища Полянка є музей побуту «Поліська хата», створений з ініціативи голови ветеранської організації
селища, нині полковника у відставці Миколи Михайловича Кобилянського. Свій задум він зміг здійснити, коли
повернувся до селища та придбав поряд з родинним будинком хату, якій більше 100 років і в ній став створювати
музей.
Його підтримали односельці та місцева влада, які допомогли дати нове життя старовинним речам. Кожен
експонат, кожна стежина в обійсті відроджена і випещена його працьовитими руками. Доріжку до музею протоптали
туристи з різних куточків України, іноземці, багато поважних гостей, які навідуються у нашу громаду, адже вона
має значний потенціал привабливості.
Народився Микола Кобилянський 1956 року в селищі Полянка у селянській родині. В дитинстві допомагав батькам на
колгоспному полі. Після закінчення Полянківської 8-річної школи його дорога пролягла до столиці – міста Києва.
Було навчання в Київському училищі водного транспорту, робота на Київському судноремонтному заводі, далі служба
в армії. По комсомольській путівці був направлений на службу в органи МВС. У процесі служби закінчив школу
міліції і пройшов у органах МВС шлях від сержанта до полковника.
У 2004 році пішов у відставку і повернувся у рідні Полянки. Маючи золоті руки і невгамовну вдачу, Микола
Михайлович взявся за благоустрій батьківської садиби, а ще дуже його цікавила історія рідного краю. Спочатку
збирав предмети старовини, розповіді старожилів про селище і округу, а потім, зацікавившись цим ще більше, став
регулярно їздити до архівів міст Києва та Житомира. На сьогодні до нього звертаються люди з усього світу,
коріння яких бере початок у Полянці, і він абсолютно безкорисно ділиться даними, що роздобув в архівах про той
чи інший рід.
Музей історії селища унікальний. Спочатку приваблює сам вхід до подвір’я цього ошатного будиночка: ніби
невеличкий підйом, оздоблений камінням, наче веде до замку. А коли з-за хвіртки виринає солом’яний капелюх
господаря, починаєш вірити, що ти потрапив у … казку! А це й насправді так, бо в подвір’ї відразу ж
приваблюють різні грибочки-домовички, альтанка, а внизу, на скошеному лужку – косар із косою, зроблений з
берези… Казка та й годі. А в подвір’ї за будинком і другою хатою – мовчазною реліквією початку минулого
століття, справжнє царство музею під відкритим небом.
Полянківський музей побуту став для багатьох відвідувачів своєрідним відкриттям. Як і в кожній тодішній
українській хатині, є тут свої меблі, ткацький верстат, у мисниках – посуд, виготовлений вмілими руками
місцевих жителів, вишиті рушники… А ще є стенди зі знаряддям праці, знайденим тут, зі зразками документів
доби СРСР, грошовими знаками. Для кожної людини це одна можливість хоча б на якийсь час потрапити
у незвідане – у минуле.
«Кажете, що важко? Так. Бо я сюди майже всю свою пенсію вкладаю. Але звик до того, роблю це для душі й тому,
що дуже люблю рідні Полянки. Допоки служив у Києві 30 років, усе мріяв повернутися на батьківщину. Звісно, що
деякі односельці дивуються з мене. Але то їхній клопіт. Шкода, що не маю поки наступника для своєї справи.
І це мені болить. Діти мої в Києві, їхати сюди не хочуть… Можливо, наймолодші нащадки візьмуться за музей», -
дещо із сумом зізнається Микола Кобилянський.
Микола Михайлович не лише відшукує історичні факти минувшини, він є літописцем сьогодення Полянки.
Має чудовий відео архів усіх подій і заходів, проведених для жителів селища.
Слава про садибу-музей розлетілась і люди звідусіль поспішають до неї на вражаючу зустріч з історією.